Поговоримо про права і обов`язки

         В документах прописано, що люди від народження мають права: діти мають право жити з батьками, отримувати їх піклування та захист. Батьки, в свою чергу, мають право мати дітей та опікуватися ними (інакше, дітей одразу після народження забирали б). В принципі, з правами все зрозуміло, що хочу робити, те і роблю.

         Набагато цікавіше з обов`язками. Колись в одній розумній книжці доволі відомого автора я прочитала: «Ніхто нікому нічого не винен». В контексті книги це означало, що обов`язки – це міф і не існують. Це стосувалося сімейних і партнерських стосунків, тобто одна людина не зобов`язана піклуватися про свого партнера чи партнерку, дітей, своїх батьків.

         Цікаво, і хочеться прийняти таку позицію. Адже відсутність обов`язків нібито додає більше прав і жодної відповідальності: захотів переспав з дівчиною і мене не цікавить, що вона завагітніла – це її проблема, або живу в сім`ї і не допомагаю рідним по господарству, зароблені гроші витрачаю виключно на себе, бо не зобов`язаний/не зобов’язана, і т.д.

         Зручна позиція? Звичайно. Однак виникає питання, про яке рідко хто з такою життєвою позицією замислюється: «Якщо я нікому нічого не винен/ не винна, то, можливо, мені також ніхто нічого не винен і не винна?». Наприклад, якщо я не зобов`язаний/не зобов’язана допомагати своїм рідним (пофарбувати щось, принести, коли просять, прибрати), то, можливо, тоді і мама  не зобов`язана годувати, прати, обслуговувати?

         Цікавий ще феномен, коли батьки платять своїм дітям за послуги, які дитина погоджується виконати: наприклад, принести куплене чи пофарбувати паркан. Як ви до цього ставитеся? Особисто я, негативно. На мою думку, таким чином ми виховуємо в дітям пасивного споживача, а не повноцінного члена родини.

         І ще. Піклування про когось – це право, чи обов’язок, чи бажання?

         Подумайте про це.