Батькам

                                  🌏 Гарна вправа для дітей на відновлення почуття безпеки 

"Будинок для камінчика, ґудзика, іграшки".

         У такі часи, як зараз, дуже страждає почуття  базової довіри до світу та почуття безпеки. Вправа універсальна, може виконуватися вдома, в коридорі,  в бомбосховищі за потребою. Беремо маленьку іграшку, кіндер, камінчик, ґудзик (щось одне, що є під руками) та аркуш паперу. Дитина розмішує обраний предмет на аркуші паперу та малює навколо нього будиночок. Оцінює за 10 бальною системою наскільки будиночок безпечний. Домальовує щось, що зробить його безпечним. Знов оцінює й модернізує за потребою. Після цього можна запропонувати уявити себе в безпечному місці та описати його, виконати дихальні вправи.

            Підсвідомо дитина ототожнює себе з обраним предметом, при малюванні будинку вмикаються приховані ресурси психіки до відновлення. Усім миру!🌏

Поговоримо про дитячу агресивність.

 І трішки про маніпуляції агресією.

Якщо говорити взагалі про агресивність, то це явище виникло як захисний механізм, що у випадках загрози допомагає швидко зреагувати і захистити своє життя (у тваринному світі виживає той, хто сильніший і агресивніший).

У людському суспільстві прояви агресивності засуджуються та вважаються неприпустимими.

Агресивні дії у дитини можна спостерігати вже із самого раннього віку. В перші роки життя агресія проявляється майже винятково в імпульсивних приступах упертості, виражається спалахами злості або гніву, що супроводжуються лементом, кусанням, драчливістю і не піддаються керуванню дорослими.

Що є причиною такої поведінки? Дитина щось хоче зробити або щось отримати і не може цього зробити і отримати, тобто її бажання блокуються дорослим. Виникає стан дискомфорту, який викликає у дитини нервово-емоційну напругу або почуття безпорадності.

Що робити дорослому в такій ситуації?

- Якщо дитя зовсім маленьке, то ліквідувати дискомфортну ситуацію (поправити одяг, якщо давить, дати поїсти, якщо просить, тобто задовольнити фізіологічні запити). Якщо дитина хоче зробити щось сама, і це не зашкодить її здоров`ю, то хай робить. Якщо це дослідження розетки чи гра з ножем, вогнем, пояснити чим це небезпечно і відволікти на інше.

- Якщо дитина криком і істерикою маніпулює дорослим? Якщо дорослий виконає те, що вимагає дитина (купить те, що дуууже хочеться, або дозволить довше пограти в планшеті), то таким чином закріплюється така поведінка. Дитина цього хотіла, знайшла слабке місце у дорослого («Тільки не кричи, бо соромно» або «Що сусіди скажуть?»), натиснула на нього і отримала бажане. Такий стиль поведінки стане постійним і буде застосовуватися до людини, яка це дозволяє. Не дозволяйте собою маніпулювати. Хоче кричати – хай кричить. Вийдіть в іншу кімнату або займіться чимось цікавим. Коли дитя побачить відсутність реакції, то заспокоїться. Але наберіться терпіння.

 

У більш пізньому віці на перший план усе активніше висуваються конфлікти і сварки з ровесниками, пов`язані з володінням речами. У цей період розвитку більш, ніж у 5 разів зростає число випадків використання дітьми фізичного насильства, спалахи люті стають більш цілеспрямованими і в поведінці дитини чітко просліджуються реакції нападу. Мова йде про «володіти» і «віддавати». Часто в пісочниці можна бачити: «Моя іграшка, я тобі не дам. А твоєю хочу погратися».

В таких ситуаціях потрібно вчити дитину соціальній взаємодії: ти – мені, я – тобі. Хочеш взяти чуже, дай своє. Процес навчання тривалий, болючий для дитини і вимагає від дорослого тактовності і терпіння.

 Підростаючи, дитина поступово навчається контролювати свої агресивні імпульси і виражати їх у прийнятних формах. Прояви агресивності головним чином залежать від реакції і ставлення батьків до тих чи інших форм поведінки. У тих сім`ях, де дитина має негативний досвід, як правило, формуються негативні риси особистості. Якщо під час виховання використовуються часті  покарання при відсутності заохочень, ворожість дітей по відношенню один до одного не викликає у дорослих осуду, то у дитини формуються такі якості, як тривожність, підозріливість, сильна агресивність, егоїзм, жорстокість.

Якщо батьки дуже різко придушують агресивність дітей або навпаки, зовсім не карають за прояви агресивності, то у дітей виховується надмірна агресивність.

Якщо ж батьки розумно придушують агресивність у своїх дітей, то виховують у них вміння володіти собою у ситуаціях, що провокують агресивну поведінку.

 З усього вище сказаного маємо зрозуміти, що агресивність була, є і буде (оскільки це в нашій природі). Але керувати нею і направляти в конструктивне русло – це в наших силах і ми маємо навчити цього наших чад.

Невдоволення іншим і відповідно негативні емоції – усе можна вирішити в розмові, висловлюючи свої думки та почуття, слухаючи опонента, намагаючись зрозуміти його позицію.

Невдоволення та агресія до невдачі? Робіть так, щоб досягти успіху.

Агресуєте на партнера чи дитину? Помийте посуд, руками щось виперіть, почистіть каструлі або прибийте полицю чи скопайте город і тільки коли заспокоїтеся, починайте розмову.

І пам`ятайте, агресія породжує ще сильнішу агресію. Крик породжує ще більший крик. Хіба це конструктив? Ні. Ситуація вирішується? Ні. Заспокойтеся, тоді говоріть.

Вікові кризи в житті дитини: як розпізнати та чим зарадити

В процесі розвитку діти відчувають ряд змін – емоційних, фізичних та пізнавальних, а також переживають кризи й дуже важливо їх вчасно помітити.

Кризами називають ті періоди життя людини, які є переломними чи поворотними. Коли звичний стан речей не влаштовує, але людина ще не виробила нових стратегій чи навичок, аби реагувати та мислити інакше.

Поговоримо про вікові кризи, які переживають діти та як батькам орієнтуватися: це криза чи ще ні? Як підтримати дитину?

КРИЗА 1 РОКУ

Початок цієї кризи пов’язують з першими кроками чи словами дитини. Завдяки таким новим навичкам, вона відчуває гостру необхідність бути більш самостійною, незалежною від дорослих, але це поки неможливо.

Діти в цей період поводяться дуже емоційно: кричать, зляться та бунтують, якщо дорослі занадто ними опікуються. Проте турботлива поведінка батьків є природною, бо дитина цілком залежна від них. Зрештою, навіть не вміє самостійно пересуватися.

Оскільки дитина вчиться ходити, то фізичний зв'язок з мамою стає менш тісним. Досліджуються нові території, предмети, до яких малюк може доповзти чи дійти.

Дуже важливо в цей період підтримувати спроби досліджувати. Без вашої оцінки дитина не завжди може усвідомити свої самостійні намагання та їх значення.

Хваліть за те, що вона пробує дістати іграшку чи дійти до вас. Намагайтеся, аби ваш голос звучав лагідно та приязно.

Дитина привчається до ваших оцінок – це її заохочує ще досліджувати світ навколо. 

КРИЗА 3 РОКІВ

Якщо на вас вже посипалося сотні дитячих: "Чому?" та "Я сам/сама", то криза трьох років розпочалась.

Дитина проявляє неабияку впертість, коли їй не дають зробити щось, а намагаються допомогти. Ставить під сумнів усталені правила в сім`ї, бо хоче бути самостійною. Може знецінювати те, що було раніше їй важливе. Наприклад, улюблену іграшку чи куртку.

Дитина відмовляється робити те, що кажуть дорослі. Швидко дратується та протестує проти їх прохань.

Збоку таку поведінку можна трактувати як непослух, але це намагання дитини перейти на інший рівень розвитку.

Оскільки і батьки, і дитина звикли до певного стану речей, то усім складно перелаштуватися та змінити поведінку. Батькам треба час, щоб зрозуміти, як поводитися.

Для дитини підтримкою буде контрольована самостійність, яку ви їй даєте. Коли дозволяєте робити те, що їй під силу самій, але при цьому непомітно спостерігаєте, чи все добре.

В цей час діти хочуть самостійно обирати: іграшку в садок, дорогу до магазину, страву для обіду (із певного переліку: «Ти сьогодні будеш їсти суп чи борщ?»). Намагайтеся заохочувати та давати дитині можливість робити вибір в таких справах.

Саме ваша уважність і те, що ви дозволяєте їй обирати, допомагає закласти основи активної життєвої позиції.

КРИЗА 6 РОКІВ

Початок цієї кризи пов’язують з початком відвідування школи.

Уявіть тільки: у вас був власний звичний та комфортний світ, але раптом він став для вас надто тісним. І покидати шкода, але ж тісно... Щось схоже відчувають діти під час цієї кризи.

Для дитини школа – це неабиякий стрес, адже їй доведеться звикати до всього нового, адаптуватися під інший режим. Однокласники та темп навчання теж можуть спершу викликати неспокій та тривогу.

Якщо до цього було цікаво лише гратися, то приблизно в 6 років дитина проявляє зацікавлення вчитися.

Проте не всі діти шестирічного віку готові до навчання в школі. Це залежить від багатьох факторів, тому в декого криза може прийти і в 7 років, коли дитина піде в перший клас.

В цей час діти копіюють дії та слова дорослих. Намагаються робити те, що хвалять дорослі. Якщо ви хвалите малюнки, то дитина малюватиме з ще більшою заповзятістю. Дитині дуже хочеться, аби її хтось помічав та давав позитивні відгуки.

Як і будь-яка криза, ця має завдання. Його варто виконати, тоді дитина далі зможе розвиватися в своєму темпі.

Завданням для дитини в цей період – змінити тип діяльності. З гри на навчання. А ще – навчитися взаємодіяти з оточенням на більш самостійному рівні: розуміти статус дорослого та будувати стосунки з однолітками

Допоможіть в розвитку такої самостійності: визначте їй певну відповідальність, що підходить до можливостей (винести сміття двічі на тиждень, повитирати пил щосуботи, вигуляти собачку, скласти самостійно портфель, поскладати свої речі).

Також варто візуально розподілити день. Використовуйте дошку чи папір, щоб намалювати план дня. Потім дитина гляне на малюнки – і швидше зорієнтується. Біля малюнків напишіть години уроків, гуртків, важливі для дитини дати.

Такі плани можна робити на тиждень чи місяць. Вони допомагають дітям не боятися щось пропустити чи забути. Це знижує тривожність. Оскільки в дитини щойно змінився майже цілий світ – це важливо.

 

Згодом діти переживають підліткову кризу. Про неї складено стільки історій та міфів. Мовляв, підліткам нічого не треба і в них немає авторитетів.

Але чи це дійсно так?

 

Підлітковий вік. Вчимося бути дорослими.

          Щоб розвиватися далі, підліток має пройти відповідну кризу. На відміну від інших криз (1, 3 та 6 років) підліткова має більше завдань. На їх виконання йде кілька років.

В дитини почалися зміни в фізіології, вона оберігає свій простір від батьків (не ділиться своїми проблемами та не дозволяє заходити до своєї кімнати), а її настрій часто змінюється? Скоріш за все, розпочався він, підлітковий вік.

Навіщо взагалі ця криза? Та які завдання стоять перед підлітками в цей період? Давайте розберемося.

 1. Збагнути, які норми та правила діють в світі навколо.

Зникає просте бачення світу. Вже нема "добре-погане", "чорне-біле". Підліток розпочинає бачити ще й інші варіанти.

Саме в цей період підліток достатньо спостережливий, аби зауважити, що часом доволі важко розрізнити, що та як працює.

Коли слід піти на компроміс, а коли – наполягти на своєму? Чи брехня може бути виправданою? Про що краще не говорити, якщо хочеш справити позитивне перше враження про себе?

Ще сотні подібних запитань щодня пролітають в їх головах. В цей період вони шукають свої відповіді та намагаються зрозуміти: а як взагалі влаштований цей світ?

2. Розвинути свою систему цінностей.

Якщо до підліткового віку було достатньо того, що: "Мама так сказала!" чи: "Тато завжди так робить", то зараз усе піддається критиці.

Підлітку недостатньо знайомих йому з дитинства цінностей, які прижилися у вашій сім`ї. Він намагається знайти ті, що відповідають саме йому.

Чи не вперше у цьому віці діти задають собі питання: "Ким я є? Яким/якою я є?". Невідомість лякає, тому часто підлітки згуртовуються, аби знайти відповіді на питання про життя.

Впродовж певного часу вони можуть бути в групі однодумців, бо саме там розділяють його цінності. В новому оточенні тестує, чи насправді ряд речей є важливим, чи, може, ні, здалося.

Однолітки мають приблизно таку саму кількість життєвого досвіду, схожий спосіб мислення, тому з ними легше порозумітися. Вони підтримують, допомагають підлітку будувати своє "я" та приймати себе.

Більшою мірою, саме завдяки ровесникам підліток будує уявлення про свої сильні та слабкі сторони, завойовує статус серед однокласників.

Статус є критичним, бо чим значимішим для однолітків почувається підліток, тим більш позитивно він думає про себе.

3. Зрозуміти, що батьки неідеальні

Та й інші люди теж. Я сам/сама – неідеальний, і це – нормально.

Приблизно до таких висновків доходить більшість підлітків. Біль від того, що батьки не є всесильними, змінюється пізнанням інших.

З часом підлітку вдається бачити інших "без рожевих окулярів" – реалістично та чесно.

4. Навчитися будувати більш глибокі стосунки з іншими людьми

Намагаючись більше зрозуміти про світ навколо, підлітки вчаться будувати більш глибокі стосунки.

Це раніше можна було підійти до сусідки Наталі та запропонувати гратися разом, а зараз так не вийде. Треба постаратися, аби встановити з кимось довірливі стосунки та стати друзями.

5. Досягти емоційної незалежності від батьків

Хоча фінансово підліток залежить від батьків, його прагнення бути самостійним – це нормально. Він вимагає, щоб дорослі ставилися до нього на рівних, не сумнівалися в його рішеннях та словах, бореться з батьками за більшу автономію.

Наприклад, хоче гуляти з друзями не до 21, а до 23 години. Бунтує проти правил, які ви з ним узгодили раніше. Злиться та всіляко показує "Я вже дорослий!".

Також він дуже хоче вберегти свій простір. Підліткам вкрай неприємно, коли батьки щось переставляють в їхній кімнаті чи копирсаються в речах. Таке закінчується сварками, образою чи замиканням в собі.

Так відбувається, бо емоційно від хоче бути менш поєднаним з батьками. Це дуже потрібно для дорослішання, адже не можливо стати самостійним не розірвавши «пуповину», що поєднує з батьками.

6. Розвинути відповідальність за свої вчинки

Вміння взяти відповідальність за вчинене робить нас дорослими. В цей період розвивається розуміння причинно-наслідкових дій, що допомагає критично оцінювати наслідки сказаних слів чи дій.

Все це може нелегко переживати людина, яка лише вчиться правил життя в дорослому світі, пробує та зазнає невдач. Проте обдумування та переосмислення призводить до унікальних, властивих лише цій людині, висновків. Це допомагає відчути і свою цінність, і свої обмеження.

7. Визначитися щодо професії

Звичайно, в 13, 15 та часом навіть у 17 років це доволі складно. Але підлітки думають про те: що мені вдається? Чи я хочу бути лікаркою, чи це батьки так сказати? Чого насправді хочу я?

Правильних відповідей не існує. Та й вибір відповідей часто залежить від здібностей дитини, можливостей сім`ї, затребуваності професії на ринку праці в найближчі роки.

Якою має бути позиція батьків у спілкуванні зі своєю дорослою дитиною?

По-перше, згадайте себе в такому віці: які були, чого хотіли, що дратувало, чого прагнули? (тільки чесно, без ідеалізування) Це допоможе краще зрозуміти почуття своєї власної дитини.

         По-друге, навчіть дитину бачити різноманітні шляхи розв′язання ситуацій та їх наслідки. Наприклад, є ситуація, можливо конфлікт. В обговоренні з дитиною (спокійному, без істерик і крику): «Ти вчинив так-то. Які наслідки такої реакції? А як по-іншому можна було вчинити в такій ситуації? До чого б це привело?». Коли ви обговорите можливі шляхи реагування в ситуаціях, дитина навчиться поступово прогнозувати наслідки своїх вчинків та бачити різноманітність можливої поведінки.

         По-третє, якщо хочете виховати дорослу людину, яка бере відповідальність за свою поведінку на себе, дозвольте дитині помилятися та вчитися на власних помилках. Ви можете проговорити, як би ви вчинили в такій ситуації, але нав′язувати свою думку вже не доцільно («Я на твоєму місці зробила б отак. Як вчиниш ти, це буде твоє рішення і твоє життя»).

         По-четверте, ваша дитина має знати, що ви завжди, щоб не трапилося,  підтримаєте її, бо ви її батьки і любите свою дитину просто так, безумовно.

          Успіхів у вихованні. Якщо залишилися запитання, питайте – відповім.