Поговоримо про права і
обов`язки
В документах прописано, що
люди від народження мають права: діти мають право жити з батьками, отримувати
їх піклування та захист. Батьки, в свою чергу, мають право мати дітей та опікуватися
ними (інакше, дітей одразу після народження забирали б). В принципі, з правами
все зрозуміло, що хочу робити, те і роблю.
Набагато цікавіше з обов`язками.
Колись в одній розумній книжці доволі відомого автора я прочитала: «Ніхто
нікому нічого не винен». В контексті книги це означало, що обов`язки – це міф і
не існують. Це стосувалося сімейних і партнерських стосунків, тобто одна людина
не зобов`язана піклуватися про свого партнера чи партнерку, дітей, своїх
батьків.
Цікаво, і хочеться прийняти
таку позицію. Адже відсутність обов`язків нібито додає більше прав і жодної
відповідальності: захотів переспав з дівчиною і мене не цікавить, що вона
завагітніла – це її проблема, або живу в сім`ї і не допомагаю рідним по
господарству, зароблені гроші витрачаю виключно на себе, бо не зобов`язаний/не
зобов’язана, і т.д.
Зручна позиція? Звичайно.
Однак виникає питання, про яке рідко хто з такою життєвою позицією замислюється:
«Якщо я нікому нічого не винен/ не винна, то, можливо, мені також ніхто нічого
не винен і не винна?». Наприклад, якщо я не зобов`язаний/не зобов’язана допомагати своїм рідним (пофарбувати щось,
принести, коли просять, прибрати), то, можливо, тоді і мама не зобов`язана годувати, прати, обслуговувати?
Цікавий ще феномен, коли
батьки платять своїм дітям за послуги, які дитина погоджується виконати:
наприклад, принести куплене чи пофарбувати паркан. Як ви до цього ставитеся?
Особисто я, негативно. На мою думку, таким чином ми виховуємо в дітям пасивного
споживача, а не повноцінного члена родини.
І ще. Піклування про когось –
це право, чи обов’язок, чи бажання?
Подумайте про це.